Стисла інформаційна довідка

про звільнення військами

3-го та 4-го Українських фронтів

м. Нікополя від німецьких окупантів

 

Наказом Верховного Головнокомандування Збройних Сил СРСР від 26 жовтня 1943 р. командуванню  3-го  Українського  фронту було поставлено завдання до кінця місяця вийти на лінію Кривий Ріг – Апостолово – Нікополь. Війська 2-го, 3-го та 4-го  Українських фронтів вели  кровопролитні  бої  на далеких рубежах до Нікополя з метою вибити німців із Нікопольського  марганцевого  і Криворізького залізорудного басейнів.

 Головним результатом Нижньодніпровської наступальної операції 2-го, 3 – го  та 4 –го  Українських фронтів  було створення в жовтні – грудні 1943 р. Дніпропетровського стратегічного плацдарму для наступу на Криворіжжя та Нікополь.

Бойові дії військ 3-го та 4-го Українських фронтів  з розгрому німецьких військ  в р-ні м. Нікополя  на правому та  лівому берегах Дніпра були фронтовою Нікопольсько – Криворізькою операцією з 30 січня по 29 лютого 1944 року, що була одною із складових Дніпровсько – Карпатської стратегічної  наступальної операції Збройних Сил СРСР  взимку 1944 р.

Для її проведення було залучено 47 стрілецьких дивізій, танковий, кавалерійський, два механізованих корпуси, дві повітряні армії, 705 тис. чоловік, 7796 гармат і мінометів калібра 76 мм і вище, 238 танків і САУ, 1333 бойових літаки. Оборону під Кривим Рогом і Нікополем на правому березі Дніпра та Нікопольського плацдарму на лівому березі Дніпра тримала  6-а німецька  армія, яка мала 17 піхотних, 2 танкові і механізовану дивізії, танковий батальйон, 8 дивізіонів  штурмових гармат (540 тис. чол., 2416 гармат та мінометів калібру 75 мм та вище, 327 танків та штурмових гармат, 700 бойових літаків).

Головний удар по німецькій обороні на правобережжі Дніпропетровщини нанесли 46-армія генерала В.Глаголєва та 8-а  гвардійська армія генерала В.Чуйкова 3-го Українського фронту генерала армії Малиновського Р.Я. із метою вийти до Дніпра у тил  Нікопольського плацдарму противника. Назустріч їм наступали на лівобережжі війська 4-го Українського фронту генерала армії Толбухіна Ф.І.

Прорвавши оборону німців 2-го лютого  1944 р. війська 3-го Українського фронту  оволоділи 5 лютого 1944 р. м. Апостоловим. З’єднання противника в районі Нікополя та Марганця опинились під загрозою повного оточення, тому німецьке командування почало відводити свої війська на південний захід з Нікопольського плацдарму та від Нікополя.

Наказом ВГК Збройних Сил СРСР від 06 лютого 1944 р. була оголошена подяка військам 3-го Українського фронту та дано в їх честь у той же в Москві салют в  20   артилерійських залпів з 224 гармат.

 Пізно увечері 7 лютого 1944 року, переслідуючи відступаючі німецькі війська, війська 6-ї армії генерала  І.Шльоміна – 203-я та 333-я стрілецькі дивізії почали атаку на Нікополь зі сходу.

Одночасно від смт. Кам’янки – Дніпровської через Дніпро і плавні почали переправлятися війська  3-ї гвардійської армії генерала Д.Лелюшенка: 5-а окрема гвардійська мотострілецька бригада, 266-а стрілецька дивізія, 32-а гвардійська танкова бригада. Згодом, безпосередньо, бойові дії за місто  вела 244-а стрілецька дивізія та інші  частини 6-ї армії.

Спільними зусиллями цих з’єднань і частин 3-го та 4-го Українських фронтів в ніч з 7-го на 8-е лютого м. Нікополь було звільнено від німецьких окупантів. Війська противника втратили під містом тисячі солдат і офіцерів убитими, пораненими та полоненими, багато військової техніки та майна.

8 лютого 1944 р. Наказом Верховного Головнокомандування ЗС СРСР №71 була оголошена подяка військам 4-го Українського фронту за ліквідацію Нікопольського плацдарму німців та в їх честь у Москві в той же день о 20-00 було дано салют в 12 артилерійських залпів з 124 гармат.

8 лютого 1944 р. наказом Верховного Головнокомандування №72 військам 3-го та 4-го Українських фронтів, які брали участь у розгромі Нікопольського угрупування, була оголошена подяка та в їх честь здійснено салют у 21-00 з 12 артилерійських залпів з 124 гармат.

За мужність і героїзм  у боях за Нікополь та на Нікопольському плацдармі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу 19-ти генералам, офіцерам, сержантам і солдатам: (див. Додаток 1).

Наказом Верховного Головнокомандування було присвоєно почесне найменування  «Нижньодніпровських» та «Нікопольських»  військам  3 –го та  4-го Українських фронтів (див. додаток 2,3,4).

Указом Президії Верховної Ради СРСР були нагороджені орденами військові частини, які відзначились в боях за Нікополь та при ліквідації  Нікопольського плацдарму німців (див. додаток 5.).

В бою за Нікополь загинуло, померло від ран  і було поховано в братських та індивідуальних могилах на міських цвинтарях 568 військовослужбовців РСЧА. В квітні 1975 р. їх останки  були перепоховані на Меморіалі «Вічної Слави», який був відкритий 09 травня 1975 р. За даними облікової картотеки  військових поховань за даними на 1991 р. з них було відомо 167 осіб.

 

 Підстави: науково – інформаційні матеріали НКМ.

8 лютого 1944 року спільними зусиллями військових з`єднань і частин 3-го та 4-го Українських фронтів місто Нікополь було звільнене від німецько-фашистських окупантів.

 

12-ть військових частин та з`єднань, що відзначились в боях за звільнення Нікопольщини були нагороджені бойовими орденами – Бойового Червоного Прапора та  Суворова .

 

16-ти військовим частинам та з`єднанням за особливо успішні бойові дії було присвоєне почесне найменування «Нікопольських», а 10-тьом – «Нижньодніпровських».

 

За мужність і героїзм проявлені в боях за звільнення міста Нікополя та ліквідацію Нікопольського плацдарму фашистських загарбників 25-тьом солдатам,сержантам, офіцерам та генералам було присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

 

В боях за звільнення міста Нікополя загинули і померли від ран 568 бійців та командирів Червоної Армії.

 

В Нікопольському небі п`ятеро радянських льотчиків здійснили повітряний таран.

 

8 лютого 1944 р. наказом Верховного Головнокомандування військам 3-го та 4-го Українських фронтів, які брали участь в боях за звільнення міста Нікополя та в розгромі Нікопольського плацдарму німецько-фашистських загарбників була оголошена подяка.

На їх честь в столиці СРСР місті Москва в цей день були здійснені два салюти по 12-ть артилерійських залпів  124-ма гарматами.

 

2.5 років окупації і 73 роки миру! Ми за мирний рахунок!

 

 

В листопаді 1943 року загинув льотчик нікопольчанин Анатолій Марченко.Вилітаючи на розвідку він ділився зі своїми товаришами: « Я літав над своїм Нікополем! Фронт зовсім близько і ми скоро викинем фашистську мразь.»

Стисла інформація

про поховання Героя Радянського Союзу

гвардії капітана Красуцького Є.І.

у м. Нікополі Дніпропетровської області.

 

Красуцький Євген Іванович народився  у 1918 р. у м. Петроград (на сьогодні м. Санкт - Петербург ). Національність росіянин. Після закінчення середньої школи  працював електриком у міському  трамвайному парку. В Червоній Армії з 1941 р. і учасник бойових дій на фронті з 22 червня 1941 р. з перервами. Закінчив військово – політичне училище та курси вдосконалення командного складу.

Під час служби у 59-ій гвардійській стрілецькій дивізії за зразкове виконання  завдань командування на фронті, мужність і героїзм наказом  командира 59-ої гвст від 29 травня 1943 р. №16/11 заступник командира роти 179-го гв. стр. полка гвардії старший лейтенант Красуцький Є.І. був нагороджений  орденом «Червона Зірка». Двічі був поранений на фронті (05.11.41 р. та 12.08.1943 р.).

Учасник боїв  на Нікопольському плацдармі  з листопада 1943 р. 06 лютого 1944 р.  Красуцькому Є.І. присвоєно звання  гвардії капітана. В ніч з 7-го на 8-е лютого 1944 р. командир батальйону 1008-го стрілецького полка 266-ї стрілецької дивізії  3-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту гвардії капітан  Красуцький Є.І. після  вигнання німців з с. Кам’янка  Запорізької області на чолі бійців батальйону прорвався до р. Конка, вибив німців  з її берега  і примусив їх відступати за Дніпро. Використовуючи дошки, колоди і човни, передові загони батальйона на чолі з Красуцьким Є.І. першими  вийшли до Дніпра і розпочали його форсування. Красуцький Є.І. першим увірвався в м. Нікополь, тим самим  забезпечив плацдарм для батальйону і його переправу для  визволення                   м. Нікополя . Під час  бойових  дій батальйон Красуцького Є.І. наніс втрати живій силі противника і захопив трофеї.

Під час подальших бойових дій Красуцький Є.І. був важко поранений 14 лютого 1944 р. і евакуйований  у шпиталь «ППГ-2415», який знаходився у цей час у Нікополі. Помер від ран 17 березня 1944 р. і похований  на військовому цвинтарі по вул.    К. Маркса в  м. Нікополя.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 р. гвардії капітану Красуцькому Є.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У  квітні 1975 р. під час перепоховання останків загиблих в бою за Нікополь   та померлих від ран та хвороб у шпиталях  військовослужбовців РСЧА та до братської могили №1  на території Меморіала «Вічна Слава» прізвище та ініціали Красуцького Є.І. було викарбувано  на плитах меморіалу. 

Увічнення Красуцького Є.І. як офіцера Червоної Армії  та Героя Радянського Союзу в місті Нікополі відбулося, оскільки на гранітній плиті  вказано його військове звання і звання Героя Радянського Союзу. Це  відповідає  вимогам Збройних сил СРСР при вшануванні пам'яті загиблих військовослужбовців, які удостоєні вищого звання і нагороди СРСР.

 

 

Стисла інформація

про  поховання Героя Радянського Союзу

лейтенанта Перевознікова А.Т.

у м. Нікополі Дніпропетровської області

 

Перевозніков  Андрій Тимофійович народився в 1911 р. у с.  Першопилипівка  Холмського району Калінінської області в сім’ї  селянина. Національність росіянин. Освіта 7 класів. У 1930-ті роки Перевозніков  А.Т. працював  робітником – муляром на будівельних об’єктах  м. Барабинська.

29 травня 1941 р.  призваний Барабинським  районним  військовим комісаріатом в Червону Армію.  З 17 липня 1941 р. на фронті. Закінчив курси  молодших лейтенантів. Тричі був поранений в боях. Наказом по 333-ій стрілецькій дивізії Південно – Західного фронту від 24 серпня 1943 р. № 037/11 командир стрілецької роти 1108-го стрілецького полку лейтенант Перевозніков А.Т. був нагороджений орденом «Червоної Зірки» за вміле керівництво ротою в наступальному бою, знищення особисто  німецького станкового кулемету і  виконання бойового завдання.

 26 листопада 1943 р., виконуючи бойове завдання командування 333-ої СД, лейтенант Перевозніков А.Т. з групою бійців форсував Дніпро а районі с. Розумовка (на захід від острова Хортиця) і знищив в бою кулеметну позицію німців, чим забезпечив переправу піхоти. В подальшому  першим вийшов на висоту, де відбив 5  німецьких контратак, при чому особисто знищив 15 ворожих солдат і офіцерів.  Під  його командуванням  було знищено 3 німецьких танки. Завдяки діям підрозділу під командуванням лейтенанта Перевознікова А.Т. був  утриманий важливий плацдарм  на правому  березі Дніпра для наступу 6-ої армії 3-го Українського фронту на Нікопольському напрямі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 р. за вміле  керівництво бойовими діями, особисту мужність і героїзм лейтенанту Перевознікову А.Т. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під час бою за залізничну станцію Нікополь 7 лютого 1944 р. командир взводу 1108-го стрілецького полка 333-ої стрілецької дивізії лейтенант Перевозніков А.Т. загинув. Був похований на території північно – східної околиці м. Нікополя біля залізничної дороги.

Наказом командира 34-го гв. стрілецького корпуса 6-ої армії від 07.03. 1944 р. №8/11 лейтенант Перевозніков А.Т.  був нагороджений орденом Вітчизняної війни (посмертно).

 

В квітні 1975 р. під час перепоховання останків загиблих в бою за Нікополь і померлих від ран  та хвороб в шпиталях для військовослужбовців РСЧА до  братської могили на території Меморіала «Вічна Слава», прізвище та ініціали Перевознікова А.Т. були викарбувані на  гранітній плиті .

Увічнення  Перевознікова А.Т. як офіцера Червоної Армії та Героя Радянського Союзу в місті Нікополі відбулось, оскільки на гранітній плиті  вказано його військове звання і звання Героя Радянського Союзу. Це  відповідає  вимогам Збройних сил СРСР про  вшанування  пам'яті загиблих військовослужбовців, які удостоєні вищого  звання і нагороди СРСР.