14 грудня - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії
на Чорнобильській АЕС"


14 грудня ми відзначаємо сумну дату в новітній українській історії - День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

26 квітня 1986 року на ЧАЕС сталася найбільша в історії атомної енергії аварія, яка від внутрішніх детонацій знищила 4-ий блок АЕС, і радіоактивні елементи йоду, стронцію і цезію поширилися на північну частину України, Білорусію, Прибалтику, Польщу, Швецію, Фінляндію й інші країни. З району Чорнобиля евакуйовані 175 тис. населення; кілька тижнів пізніше евакуйовані діти шкільного віку з Києва й інших населених пунктів. Чорнобильська катастрофа спричинила великі людські жертви. Чорнобиль став символом атомної небезпеки у світовому масштабі.

Будівництво ЧАЕС почалось у січні 1970 року. На той час у місті функціонували судноремонтний, чавунно-ливарний заводи, цегельня, фабрика народних промислів, річковий порт, широка мережа культурно-освітніх закладів, медичне училище. Але на сьогодні - багато дерев'яних будівель, цілі вулиці і квартали міста знесені.

Ще й досі ми не можемо сповна оцінити і осмислити наслідки фатального вибуху. Чорнобиль для нас - це 3,3 млн. чоловік, серед них понад 1 млн. дітей, постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це понад 54 тис. кв. км території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки і
переїхати в інші місця. Більше 350 тис. людей брали безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, серед них більше 20 тисяч працівників військ цивільної оборони та 6217 вогнеборців, більше тисячі з яких вже немає серед нас. Небезпечного впливу аварії зазнають або ще будуть зазнавати близько 35 млн. чоловік.

Через тридцять рок
ів після найбільшої в історії людства техногенної катастрофи, ми, українці, досі достатньо не володіємо справжніми її причинами і масштабами. Командно-адміністративна система Радянського Союзу заборонила говорити й писати про Чорнобиль. Інформація про катастрофу, всупереч національним інтересам, була втаємничена, прихована від громадськості. І навіть за збігом 30-ти років і в самій Україні, і за її межами багато людей не розуміють як причин аварії, так і реальних її наслідків. Отже, ми не знаємо правдивої історії аварії, і значить не можемо правильно формувати її майбутнє.

Для України Чорнобиль порівнювальний з наслідками війни. Крім людських життів і матеріальних збитків, що притаманне для втрат війни, Україна втратила величезну територію, яка дорівнює цілій європейській державі - скажімо, такій, як Данія чи Голландія. Хіба можна заплющити очі на те, що за 14 років (з 1987-го по 2000-й) померло близько 500 тисяч «чорнобильців», з кожним роком кількість жертв невпинно зростає. Адже пішло з життя ціле велике місто! І середній вік тих, хто помер, - 45-50 років!

З 2000 року смертність «ліквідаторів» зросла порівняно з першим роком після аварії у 12 разів! А захворюваність дітей, а їхні вроджені патології, а проблеми молодих жінок, які позбавлені можливості виносити здорову дитину!.. Рак молочної залози впевнено лідирує у списку онкологічних захворювань в Україні: 53 випадки на 100 тисяч населення. Але лякає не це, а те, що від раку в нас щороку помирають 8-9 тисяч жінок. І що найважливіше - помирають зовсім не старі представниці прекрасної статі!

   Через атомне пекло, ризикуючи своїм життям і здоров'ям, пройшли сотні тисяч ліквідаторів. Нікопольщина відрядила багато своїх фахівців: міліціонерів, пожежних, будівельників, медичних працівників - на боротьбу з невідомою та неконтрольованою стихією. У період з 1986 по 1989 рік у роботі з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь більше 600 жителів міста та району.  
 
  Героїзм нікопольців- ліквідаторів наслідків аварії, як і пам'ять про померлих (майже 300 чоловік ), вражених смертельними променями й пов'язаними з ними хворобами, завжди повертатиме вдячних нащадків обличчям до весни 1986 року.

 
30 листопада виповнилося 30 років від моменту здачі в експлуатацію об'єкту «Укриття» -саркофагу, котрий забезпечує зберігання радіоактивних відходів на аварійному реакторі. Зведення бетонного могильника почалося одразу після аварії і тривало трохи більше півроку. Учасникам тих трагічних подій удалося зробити неможливе - в рекордні терміни закрити зруйнований четвертий блок бетонним коконом і зупинити подальше розповзання радіоактивного зараження. Щодня на будівництві працювали до 11 тисяч робітників, інженерів, військовослужбовців... За добу заливали до шести тисяч кубометрів бетону - темпи небачені. Бетонно-металева громада «Укриття» - унікальніше інженерно-технічне спорудження з розмірами по довжині, висоті і ширині 160x200x70 метрів. У розробці його проекту взяли участь більш 30 науково-дослідних інститутів, які запропонували близько 20 конструктивних рішень. Було покладено 450 тисяч кубометрів бетону, прийнято близько 1 млн. 200 тисяч кубометрів щебеню і піску, змонтовано близько 7000 тонн металоконструкцій. Та яких! За допомогою унікальних кранів «Демаг» здійснювався монтаж укрупнених блоків металоконструкцій вагою 160 - 180 тонн. І це на 63-метровій висоті! Завершення будівництва об’єкту «Укриття» стало найважливішим і переломним етапом у битві за життя мільйонів людей на планеті.

 

 

     Виповнилась 30-та річниця завершення будівництва об'єкту «Укриття» .  День 14 грудня, коли   було повідомлено, що держкомісією був прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд ,  в нашій державі названий Днем вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідний указ 10-го листопада 2006 року підписав Президент України Віктор Ющенко. Він установлений із метою гідного відзначення мужності, самовідданості і високого професіоналізму учасників ліквідації наслідків катастрофи. Завершення будівництва саркофагу в листопаді 1986 увінчало перший етап відновлення ЧАЕС, після чого знов запустили 1-й та 2-й реактори. Ціле покоління вже виросло з тієї пори. Сьогодні ми зі страхом згадуємо ті дні, що стали символом трагедії, мужності і самовідданості.

Та намагання повністю ізолювати вогнище витоку радіації не вдалося. Саркофаг є постійним джерелом небезпеки. Зона відчуження є вільною від населення територією. Проїзд туди можливий лише за спеціальними перепустками. В зоні знаходиться понад 800 радіаційно небезпечних об'єктів, а саме: сховищ радіоактивних відходів, поховання забрудненого майна евакуйованих жителів, техніка, яка використовувалась на першому етапі ліквідаційних робіт, знесенні населенні пункти.

Об'єкт «Укриття» повинен гарантувати безпеку зруйнованого енергоблоку упродовж щонайменше 100 років. І що найважливіше - має бути створено умови для демонтажу будівельних конструкцій та вилучення радіоактивних відходів з-під укриття. Необхідно докласти всіх зусиль, щоб перетворити саму станцію на екологічно безпечний об'єкт. Слід усвідомити, що подальше зволікання зі спільними ефективними діями у цій сфері може коштувати всьому континенту надто дорого.

Нині, ми низько схиляємо голови перед усіма, хто пішов тоді у ядерний вогонь, щоб зупинити ланцюгову реакцію смерті. Схиляємо як перед тими, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у ядерному котлі, так і перед тими, хто засвідчував на своїх обличчях і транспарантах радість, кидаючись назустріч смерті. Бо всі вони, і ті, і ті, справді виконали свій обов'язок, а не завдання уряду. Свій найвищий синівський обов'язок перед рідною землею і перед рідним народом - зупинили розповсюдження катастрофи, унеможливили її переростання у глобальний винищувальний смерч для всієї України, інших народів - сусідніх і не сусідніх. Ми всі, які живуть нині, їм безмежно вдячні.

Низький уклін усім тим, хто ліквідовував наслідки аварії на Чорнобильській атомній станції та будував об'єкт „Укриття"!