15 ЛЮТОГО ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ ТА ВИВОДУ ВІЙСЬК КОЛИШНЬОГО СРСР З РЕСПУБЛІКИ АФГАНІСТАН

15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав (Указ Президента України від 11 лютого 2004 року №180/2004). У вересні 1945 року закінчилась найжорстокіша у світі Друга Світова війна.

Після Другої Світової війни війська СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав.

Найбільш масштабною та трагічною була війна в Республіці Афганістан. Через афганське пекло пройшли десятки тисяч солдат.

15 лютого 2017 року виповнюється 28 років із дня завершення неоголошеної війни. Вона  тривала 9 років 1 місяць і 19 днів і вимагала великих матеріальних і людських жертв, під час неї тисячі наших співвітчизників загинули у боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти. Нікого з нас не можуть лишити байдужими страшні цифри: кожний четвертий із   660 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афганістані, - наші співвітчизники, і кожний четвертий із тих, хто не повернувся з Афганістану, - також наш співвітчизник.

Афганська війна тривала від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів.

14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9‑місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

Довідка:  160 тисяч українців пройшли вогненними дорогами Афганістану, 3360 не повернулися додому, більш як 8 тисяч зазнали поранення, понад 100 тисяч перенесли складні захворювання. Залишились без синів 2729 матерів, 1982 батька, стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами — 711 дітей. Після війни за 28 років з моменту виведення радянських військ з Афганістану , померло від ран і захворювань більше 25000  ветеранів-афганців, середній вік яких складав 50 років.

                             У К А З 

                        ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 

            Про День вшанування учасників бойових дій 
                    на території інших держав 

     На підтримку  ініціативи  громадських  організацій та з метою 
вшанування громадян України,  які виконували військовий  обов'язок 
на території інших держав,  п о с т а н о в л я ю: 

     Установити в Україні День вшанування учасників бойових дій на 
території інших держав, який відзначати щорічно 15 лютого. 

 Президент України                                         Л.КУЧМА 

 м. Київ, 11 лютого 2004 року 
          N 180/2004 

 З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.

     Двадцять вісім років тому сотні сімей, родин, де підростали майбутні солдати, з полегшенням зітхнули. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез. Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День пам’яті воїнів-інтернаціоналістів, День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

    Тільки з України в Афганістані воювало 120 тисяч солдатів і офіцерів. З них 3360 не повернуться додому ніколи. А тих, хто і зостався живим, моральне каліцтво супроводжуватиме все життя. Та вони не нарікають на долю, не вважають себе героями, хоч рани Афганістану не залікуєш нічим і ніколи..

    Надзвичайно жорсткі та виснажливі умови підготовки, перемінливий клімат, щоденні думки про смерть і переживання за своє життя робили перебування у «гарячій точці» просто неможливим. Таке зрозуміють тільки ті, хто воював і вижив у ті жахливі роки.

    Та найстрашніше те, що ці хлопці не знали, що буде з ними в майбутньому, чи знайдуть вони собі місце у новому житті, житті без війни і смерті. Та всі розуміли одне – це занадто дорога ціна, ніщо не варте того, щоб платити саме такою ціною – ціною того, що відбувалося з ними тоді і що могло бути потім.

   Про своє перебування на війні «афганці» не дуже поспішають розповідати. Вони скромно зауважують, мовляв, що тут говорити, війна і є війна – стріляють, убивають. Але навіть із скупих фраз-спогадів стає зрозуміло –кожен з них щохвилинно ризикував своїм життям.

Нікопольський рахунок: