Добре кажуть: "Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього".

І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого - як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Куди вітром приб'є - там і залишить своє насіння. Але ж людина не перекотиполе, і, як сказав у своєму безсмертному романі П.Загребельний: "На порожньому місці роду не заснуєш".
     Саме тому ми повинні знати історію. А історія наша вмита кров'ю і сльозами. Однією з найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами.
"20 січня 1918 року на переговорах Бахмач - Ніжин (під Крутами) останній резерв УНР - Допоміжній Курінь Студентів Січових Стрільців стає до бою. 300 юнаків під орудою сотника Омельченка. По три набої на душу. Проти 13000 муравйовських зарізяк".
Крути - залізнична станція між Бахмачем і Ніжином, біля якої 17 (30). 1.1918 (на думку деяких дослідників - 16 (29).1.1918) відбувся бій сотні Першої військової школи ім.Б.Хмельницького та сотні Помічного Студентського Куреня проти наступаючих на Київ більшовицьких військ під командуванням П.Єгорова. В кінці грудня 1917 р. уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. У січні 1918 з декількох напрямків до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під загальним командуванням М.Муравйова. 20.1.1918 на українсько-більшовицький фронт в р-н Бахмача виїхав Помічний Студентський курінь на чолі з сотником Омельченком, сформований з студентів-добровольців Українського Народного Університету та Київського Університету
ім.Св. Володимира, учнів старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії. 29.1.1917 р. бійці Студентського Куреня, учні Військової школи і невеликий відділ Вільного Козацтва (всього бл.300 чол.) зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції Крути. (у напрямі до станції Пліски). Вранці 17 (30).1.1918 більшовицькі війська (6 тис. чол.), які складалися з петроградських і московських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту, розпочали наступ.
Хто вони, ці юнаки, 300 безвусих студентів Українського Народного Університету? Чому саме вони опинилися там?
... 1918. 1 січня. До Брест-Литовська прибула українська делегація, яку очолював Всеволод Голубович, у складі М.Любинського, М.Полоза та О.Севрюка. Перше засідання конференції за участю українських делегатів відбулося 6 січня. Тут українці заявили, що передумовою їхньої участі в переговорах є приєднання до України Холмщини і Підляшшя та проведення плебісциту у Східній Галичині, Буковині й Закарпатті. Проте ця умова не була прийнята.
Питання про визнання України як самостійної держави стало предметом дискусії 10 січня. Троцький, який очолював делегацію петроградського уряду, запевнив конференцію, що "не бачить жодної перешкоди для участі української делегації в мирних переговорах", що вона виступає "як самостійна делегація і такою признає її російська делегація". А у цей час більшовистські війська вже захопили велику частину Лівобережжя і почали оточувати Київ, а в самому місті більшовики готували повстання проти українського уряду. Вибухнуло воно 28 січня. Це повстання мало прокласти шлях російській армії під командуванням Муравйова.
Український уряд, який перед тим не звертав належної уваги на розбудову дисциплінованої військової сили, опинився у скрутній ситуації. Справу дуже погіршувало те, що українізовані полки потрапили під вплив більшовицької агітації і у цей критичний час розкладалися або, ще ганебніше, проголошували нейтралітет.
І ось на допомогу прийшли добровольці.

Відбити напад близько 6 тис. більшовиків полковника Михайла Муравйова з Києва тоді вирушили добровольчий Студентський курінь і вихованці Української військової школи. Не більше шести сотень бійців. Коли скінчилися набої, лише 35 потрапили в полон. Як свідчили селяни — очевидці страти, учень сьомого класу гімназії Григорій Пипський заспівав гімн ”Ще не вмерла Україна”, який підхопили й інші полонені.

Бій розпочався о 12 годині дня, і, фактично безперервно тривав до пізнього вечора. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Протягом п’яти годин українські підрозділи стримували ворожі напади. Проте незабаром, скориставшись величезною перевагою чисельності, наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища, бійці Студентського Куреня пішли в атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів (серед них – М.Лизогуб, О.Попович, В.Шульгин, П.Кольченко, М.Ганкевич та ін.) були захоплені в полон. Усіх їх було піддано нелюдським катуванням і по-звірячому замордовано. Безжальні кати навіть заборонили селянам поховати останки безстрашних захисників.
Після підписання Брестського миру, який замінив владу більшовиків на австрійців та німців, 19 березня 1918 року в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих бійців у бою під Крутами.

На Аскольдовій могилі
поховали їх
тридцять мужніх українців,
славних, молодих,
На Аскольдовій могилі
український цвіт -
По кривавій дорозі
Нам іти у світ...
П.Тичина