13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

    За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем) - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.

    Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

    У надвечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка...

    Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан - напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це - «Голодна кутя», Богоявленне надвечір'я.

В Україні на Щедрий Вечір батько ховається від дітей за пирогами - символом щедрості, багатства. 

- Мамо, а де наші тато?

- А хіба ж ви мене не бачите, діти?

- Не бачимо, тату!

- Дай Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!

    Оце так, було, батько скажуть, перехрестяться і запрошують всю сім'ю до столу, до «щедрої куті» — «щоб у достатках і спокої других свят дочекати!»

    Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

Щедрий вечір, пане господарю, 

Стережи, Боже, твого товару, 

Твого товару, всякого статку, 

Молім Бога за отця, за матку. 

Добрий вечір!

    Щодо страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, «пироги».

 

Обряд "Водіння Кози"

 

    Як добре смеркне, починають водити «козу».

    Для цього вистругали обруча з білолозу. На грубшому кінці розколина – роги, а тоншого - вставляли в розколину і в'язали мотузком. Роги обмотували лепехою, щоб кращі були. Біля рогів з обох боків дерев'яні ложки - вуха. На протилежному кінці обруча - ломачка з віхтиком: це хвіст.

   Кому припаде бути козою, одягає обруч - щоб ріжки приходились на голову, а хвіст - за спину. Накидають кожуха - вовною догори. Спереду запинають, щоб тільки роги, вуха та «морду» видко було. Рукави звисають донизу - це ніби передні ноги кози. Однією рукою коза тримається за ломачку і трясе віхтиком - «крутить хвостом».

   Крім «кози», є в компанії ще «кіт» з торбою на сало - це найменший із хлопців, перебраний за кота з довгими вусами. Він нявчить - просить сала.

    Щедрівники приходять до хати, один біжить під вікно і гукає:

- Дядьку, пустіть козу до хати, бо змерзла!

   А дядько ніби відмовляється: так належиться по звичаю:

- Немає де тій козі розгулятися - тісно в хаті!

- Та пустіть, бо змерзла!

    І так до трьох разів козовод проситься, а дядько відмовляє. Нарешті каже:
- Та я вже пустив би, але... що дядина скаже?

   Козовод - до дядини:

- Будьте ласкаві, дядино, пустіть, бо й козенята померзнуть!
- Навіщо ви нам здалися? Уже пізно, діти спати збираються, налякаєте їх!
- Та пустіть, дядино, бо коза мерзне. М-е-е!... 

- Я хату помастила, припічок білила, а ви мені пустку зробите!

Коза знову: «Ме-е-е!»

- Та йдіть уже, йдіть... Тільки добре співайте!

    Першим іде старший козовод і веде «козу», за ними - «кіт», а за «котом» - всі щедрівники. Увійшовши, скидають  шапки, «добрий вечір» кажуть не разом, а хто коли зайшов. Стають серед хати, і старший козовод починає:

Нуте, панове, 

Нуте, мурове, 

Поставайте вряду,

Я козу веду!

    «Коза» і «кіт» тупають у такт пісні - витанцьовують. А діти смикають - то «козу» за хвоста, то «кота» за вуса... тішаться! Щедрівники всі хором співають:

Наша козиця –

Вже стара птиця, 

Недавно з Києва,

 З довгими кісьми:

 Ногами стопчу,

- Рогами сколю,

- Хвостом змету!

Що на горі вовк з вовченятами,

То в долині коза з козенятами.

Ой, де взявся вовк

Та козу натовк,

А вовченята - за козенята.

Де взявся заєць,

Став козу лаять:

- Ой, ти, козиця,

Старая птиця,

Діточкам та й не матиця

.Ухопила серпок,

Та й по полю: скок, скокі

Нажала сніпок

Та й змолотила,

Своїх діточок

Та й накормила!

Ой. не йди, коза,

У темні ліса,

Там стрільці-гонці

З острова Хортиці!

Що перший стрілець –

Козак-молодець,
Ударить козу під правоє вухо.

З лівого вуха потекла брюха!

Тиць, коза впала,

Хвіст свій задрала.

    «Коза» падає, задирає хвіст і вдає, що мертва. «Кіт» її ніби обнюхує, крутячи вусом. Хор щедрівників співає далі:

Треба козиці три куски сала.

    «Кіт»:    
Мяу, мяу... сала! 

Щоб коза встала.

  Хор:      
Ой, устань, козо. 

Та й струсися! 

По цьому дому,

 По господарю 

Ізвеселися!

    «Коза» схоплюється і починає танцювати.

     Хор співає:

Ой, слухай, козо,

 Де труби гудуть, 

Там млинці печуть,

 То і нам дадуть!

    «Коза» йде до печі, задирає морду і нюхає.

     Хор:
Хозяїн іде, пожиток несе.

Перший пожиток:

Мірочка гречки

На варенички.

Другий пожиток:

Мірочка жита,

Щоб коза сита.

Третій пожиток:

Решето вівса,

Зверху ковбаса,

Та й щедрівка вся!

За ці щедрівки –

Кварта горілки,

А з цеї мови

Будьте здорові!

    Пісня скінчилась. Щедрівники, звертаючись до господарів, кажуть всі разом - в один голос:

- Будьте здорові з празником!

    Старший козовод — до «кози»:

- Кланяйся хазаїну й хазайці!

    «Коза» кланяється господареві, господині та всім дітям – по черзі. Господар дарує щедрівникам пиріг чи копійок п'ять грошей. «Кіт» - до господині:

- Мяу, мяу... сала, щоб коза брикала!

    Козовод:
- Дайте, дядино, сала, бо кіт здохне!

- Нема сала, миша вкрала! - говорить господиня. Або: Сало - погасало! Не звикайте до сала, бо й нам мало!...

    А «кіт» усе нявкає, товчеться навколо господині, аж поки та дасть йому шматок сала. Сало - «котові» в торбу, пиріг - у мішок козоводові, а гроші - в скриньку скарбникові.

    Виходячи з хати, щедрівники кажуть:

- Прощавайте! Дай Боже, щоб того року діждали!

Меланка

    За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

    Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому після Щедрого Вечора святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили «дриглю», щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

Парубоча «Меланка»

    За «Меланку» вбирається парубок, що вміє «штуки викидати» - добре жартує.
«Меланка» має свій «почот», сама не ходить! Почот неабиякий: орач з чепігами від плуга, сівач з сівнею через плечі, дід з гарапником, ведмідь, коза, журавель, циган, циганка і чорт з ріжками.

Все це - в кожухах догори вовною, в машкарах, лахмітті, підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені бороди, вуса, патли... Одним словом - хто як зумів!

    Ватага рухається селом з жартами, вигуком, сміхом. «Циганка» пристає ворожити, «циган» - коні міняти, «ведмідь» танцює, «коза» грає на скрипці, а «журавель» - найвищий парубок у селі - вибиває в бубон.

    Діти юрбами бігають за парубочою «Меланкою», та й старі не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію...

    До кожної хати ватага не заходить - йде туди, де збираються дівчата. Дозвіл щедрувати парубки випрошують піснею під вікном:

Ой, господар, господаречку, 
Пусти в хату Меланочку, 
Меланочка чисто ходить, 
Нічого в хаті не пошкодить. 
Як пошкодить, то помиє, 
Їсти зварить та й накриє.
Добрий вечір!

- Просимо!

 

    Ватага лишає в сінях свої ціпки та гарапники, обмітає чоботи від снігу і заходить до хати:

- Добрий вечір вам у хаті!

- Доброго здоров'я! А які ж ви кумедні, - щебечуть дівчата, - і ведмідь, і коза... А Грицько який! Де це ти таку хустку доп'яв? Мабуть, мати каглу затикала?!

- Мовчіть, дівчата, - «Меланка» соромиться!

 - Ха... Ха... Ха... Диви, як побіліла! Грицьку, чого ж ти вуса не збрив?

    Отак жартують над «Меланкою», а «вона» - байдуже: шукає віника сміття розкидати, свіжих глиняків - припічок «мастить».

    Господині знають цю звичку і все ховають, щоб «Меланка» не знайшла.
Щедруючи, хлопці висміюють кепських господинь:

Наша Меланка - неробоча, 
На ній сорочка парубоча ... 
Люди ідуть на жнива, 
А Меланка - на пива! 
Люди ідуть з серпами, 

А Меланка - з шклянками! 
Люди нажали по сім кіп, 
А Меланка - один сніп! 
Пішла Меланка на містечко, 
Купила собі пасьминечко. 
Пряла вона - від кур до кур, 
Напряла починків - один гур! 
Дала кицькам мотати, 
Кицьки взяли - втікати! 
Збіглися люди - дзвонити, 
Кицьку з починком ловити! 
А ловили - не вловили, 
Нашу Меланку похвалили...

- Та годі вам! - обзиваються дівчата. - Якоїсь кращої співайте! Козо! Де ти?

В середину кола входить «коза» і починає вибрикувати - танцює під спів хору:

Го-го-го, коза! 
Го-го-го, сіра! 
Го-го-го, біла!

Ой, розходилася, розвеселилася 
По всьому дому, по веселому!
Де коза ходить, там жито родить! 
Де не буває, там вилягає... 
Де коза - ногою, там жито - копою! 
Де коза - рогом, там жито - стогом! 
А в нас на Сандрівці усі хлопці - стрільці. 
Встрілили козу у правоє вушко, 
В правоє вушко - в саме сердечко! 
Тут коза впала, нежива стала, 
А міхоноша бере дудочку: 
Надулась жила, коза ожила 
Та й пішла коза, та й стрибаючи, 
Та стрибаючи, гасаючи, 
Своїх діток та шукаючи!... 
Трррт, коза!

    «Коза» тупнула ногою - аж шибки на вікнах задрижали, і танець зупинився.
- Добра «коза», гарно танцює!
- Гарно, тільки засапалася, як дід Марко у ярмарку. Бач - роги помокріли!
- А ти що хотіла - вибити «козу» закаблуками і щоб піт не виступив?!
- Дівчата, орач іде! Бач, як чепіги носить!..

В середину кола ввійшов орач. Хор співає:

Твої воли, Мої воли -
Гей, гей! А впереді Два ведмеді -
Гей, гей! А в пригоні Дві вороні -
Гей, гей! В колесниці Дві синиці -
Гей, гей!

    Коли хор співає, орач, тримаючи поперед себе чепіги, вистукує ногами в такт пісні. Після орача витанцьовує сівач, а далі - ведмідь, журавель і, нарешті, чорт з рогами. Все це викликає багато сміху і влучних дотепів.

   Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають машкари і на запрошення дівчат сідають до столу.

Дівоча «Меланка»

    Водять «Меланку» й дівчата. Дівоча «Меланка» має поважніший характер. Дівчата вибирають найкращу з-поміж себе і одягають її «молодою» - вінок, стрічки, багато намиста. Друга з дівчат убирається за молодого, що зветься Василем -жупан, шапка, шаровари, чоботи. Вся дівоча ватага іменується дружками. Дівчата з «Василем» та «Меланкою» до хати не заходять - щедрують під вікном:

Ой, на річці, на Йордані, 
Добрий вечір на Мелані. 
Щедрий вечір, добрий вечір, 
Добрим людям на сей вечір!.. 
Наша Меланка, як біль, біла, 
Нашу Меланку журба з'їла. 
Васильчику-чічільчику, 
Посію тебе на городчику, 
Та буду тебе шанувати: 
Тричі на день поливати! 
Тричі на день поливати 
І в неділю підгортати!

Або ще заспівають «дністрянської Меланки»:

Наша Меланка у Дністрі була,
У Дністрі була, дністровую воду пила,
На камені ноги мила,
Білий хвартух замочила:
- Повій, вітре, буйнесенький, 
Висуши хвартух тонесенький!
- Повій, вітре, туди-сюди,
Висуши хвартух межи люди!
- Повій, вітре, на болото, 
Висуши хвартух, як золото!
- Повій, вітре, на дубині, 
Висуши хвартух на дівчині!
Добрий вечір!

- А, здорові були, дівчата! Котра з вас «скарбник»? Щоб Меланці «на вінок» гроші кинути?!...

    Отак колись щедрували!

Дівчата ворожать

    Хоч дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити.

    Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи - куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде. Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець...» Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний - наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й «доля» крива!... На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»

    На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді - за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть - за бідного!

    В різних районах України існують свої форми ворожіння. Ось деякі з них:

   виходять на вулицю, і яка тварина зустрінеться першою - таким і буде суджений: якщо  пес, то лихим, а життя собачим, вівця - тихим і сумирним тощо;

  біля воріт насипають три купки зерна, а вранці перевіряють: якщо нечіпане, то сімейне життя буде щасливим, і навпаки;

  кладуть під подушку гребінця і, лягаючи спати, промовляють: "Суджений-ряджений, розчеши мені голову!". Хто присниться, з тим і випаде одружитись;

  або перед сном кладуть в тарілку з водою кілька цурпалків з віника, приказуючи: «Суджений-ряджений, перевези через місток». Якщо вранці цурпалка пристала до вінця, то дівчина побереться з тим, хто їй наснився.

    Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде - а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають - той може зробитися «нечуваним і небаченим»...
    На Лівобережжі  про «нечуй-вітер» існує повір'я, що це зілля росте взимку по берегах рік та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» - він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок. Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось: «Ой, поріс чебер під нечуй-вітром...»

Чародійна ніч

    Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя - на хліб, глини - на мід».

    На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову чоловічу шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я - в здоров'ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і вино!» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять - ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний». У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»

    Новорічна ніч на Гуцульщині - свято печі. «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець - вона ся віддає!» - так кажуть гуцули про піч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною - «аби не кляла, що немащена!». Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає - «бо тяжко їй танцювати». Звечора на піч кладуть овес - «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».

 

Народні прикмети

 

    Якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.

    Якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини.

    Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір.

    Якщо падає м'який сніг - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.

    Який перший день у Новому році, то й рік буде такий.

    Якщо на Меланії відлига, то чекали теплого літа.